Порадник для батьків
ПОРАДИ ФІЗІНСТРУКТОРА.
ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК І ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ
Фізичне здоров'я є головною умовою духовного і морального здоров'я дитини. У період дошкільного дитинства закладається фундамент здоров'я, формуються життєво необхідні рухові навички, вміння, розвиваються важливі фізичні якості, що свідчить про необхідність правильного фізичного виховання, яке має сприяти оздоровленню і повноцінному розвитку дитини.
Фізичний розвиток - процес зміни морфологічних і функціональних ознак організму, основою якого є біологічні процеси, зумовлені спадковими генетичними факторами, умовами зовнішнього середовища і вихованням.
Показниками фізичного розвитку є:
антропометричні та біометричні дані: зріст, маса тіла, життєва ємкість легень, об'єм грудної клітки;
розвиток основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння та ін.);
рівень фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості);
рівень показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток
та ін.).
Ріст і розвиток дитини - не тотожні процеси: ріст - це збільшення розмірів тіла та окремих його частин, а розвиток - диференціювання тканин і органів. Дитина росте і розвивається нерівномірно. В періоди сповільнення темпів росту інтенсивніше відбуваються процеси диференціювання тканин і формоутворення, а в періоди інтенсивного росту дещо сповільнюються темпи розвитку. Однак процеси розвитку і росту взаємопов'язані та неперервні, їх черговість і послідовність значною мірою визначають вікові особливості дітей.
Протягом першого року життя дитини процеси росту переважають над процесами диференціювання. Особливо важливим є період новонародженості (перші 2—2,5 місяці життя), коли організм пристосовується до позаутробних умов існування: встановлюються легеневе дихання, постійний кровообіг, самостійне травлення та інші життєво необхідні процеси. Від того, наскільки швидко відбудеться процес адаптації, залежить ступінь фізіологічної повноцінності та розвитку дитини в наступні періоди.
Протягом першого року життя довжина тіла дитини збільшується на 24,3-25,4 см, маса - на 6950-7300 г, протягом другого року вона виростає відповідно на 10-15 см і 2,5-3 кг. Далі темпи росту стабілізуються: щорічно маса тіла збільшується на 1,5-2 кг, а зріст - на 4-5 см.
У період раннього дитинства швидко розвиваються рухові можливості, координація, зростає м'язова сила. Диференціювання центральної і периферичної нервових систем зумовлює розвиток мовлення, емоцій тощо. У дошкільному віці темпи росту знижуються і відбувається інтенсивний розвиток фізичної сили, спритності рухів. Параметри фізичного росту і розвитку дітей не є незмінними. За останні 20-30 років простежується явище акселерації — прискореного розвитку і збільшення антропометричних показників. Маса новонароджених дітей тепер на 100-133 г більша, а до підліткового віку діти стають на 15-20 см вищими, ніж їхні однолітки 100 років тому. Маса 6-річних дітей збільшилася за останні 75 років на 500 г, зріст - на 1,5 см, а однорічних дітей -відповідно на 1,5-2 кг і на 5 см. На думку вчених, це спричинене різними факторами зовнішнього середовища, зокрема впливом сонячної радіації, електромагнітних коливань, урбанізацією, зміною харчування тощо. Іноді акселерацію пояснюють зміною генетичного коду людей унаслідок шлюбних зв'язків між представниками різних рас і материків.
Людський організм є цілісною біосоціальною системою, що існує в єдності з навколишнім середовищем і регулюється центральною нервовою системою. У процесі фізичного розвитку постійно взаємодіють чинники спадковості та середовища, визначаючи особливості організму. За вченням російських фізіологів Івана Сеченова (1829-1905) та Івана Павлова (1849-1936), зовнішнє середовище впливає на розвиток вроджених даних організму, регулює його функціональні можливості. Взаємодія чинників спадковості й середовища обумовлює особливості будови тіла, вищої нервової діяльності, здібностей дитини.
Організм може існувати й успішно функціонувати лише тоді, коли перебуває у рівновазі з навколишнім середовищем, під впливом якого йому доводиться змінювати фізіологічні функції, тобто виявляти реактивність.
Реактивність організму - здатність організму змінювати фізіологічні функції під впливом зовнішнього середовища. У повсякденному житті реактивність організму виявляє себе через своєрідні захисні реакції, які протидіють шкідливим впливам навколишньої дійсності, допомагають йому якнайкраще пристосуватися до зовнішнього середовища.
Дитина приходить у світ з певними вродженими задатками і можливостями, а її повноцінний фізичний і психічний розвиток потребує з перших днів життя виховного впливу, спрямованого на формування особистості в єдності фізичних і психічних проявів. Інтенсивний ріст і розвиток організму дитини дошкільного віку та властива йому висока реактивність вимагають особливих професійних умінь і старань педагогів. Висока пластичність нервової системи дає змогу систематично впливати на організм дитини, розвивати вроджені задатки, створювати необхідні умови для розвитку нових якостей організму. Фізичний розвиток дитини пов'язаний також із режимом рухової активності, яка є біологічною потребою організму і може бути задоволена в процесі фізичного виховання. Відомий французький лікар XVII ст. Тіссо стверджував, що «рухи за своєю дією можуть замінити будь-які ліки, однак усі лікувальні засоби світу не спроможні замінити дії руху». В дошкільному віці рухова діяльність дитини є одним зі стимулів розвитку всіх функцій організму, вдосконалення резервних можливостей його фізіологічних систем.
Попри швидкий ріст і розвиток, органи і системи дитини дошкільного віку перебувають на стадії становлення і розвитку, а захисні сили організму є тим слабшими, чим менша дитина. Це вимагає постійної уваги до своєчасного розвитку кісткової системи і всього опорно-рухового апарату, формування правильної постави, а також правильного розвитку нервової і серцево-судинної систем, органів дихання. Уміло організована педагогом рухова діяльність є передумовою удосконалення функцій усіх систем, адже, як стверджувала російський гігієніст і педагог Лідія Чулицька (1870-1938), рухи є фундаментом розвитку дитини.
ПОРАДИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА
Вчіться та навчайте дітей правильно спілкуватись.
1. Щоб навчитися правильно говорити, тре¬ба навчитися читати і слухати.
2. Читаючи, зосереджено заглиблюйтеся в зміст написаного: намагайтеся побачити, по¬чути, зрозуміти й запам'ятати художні особли¬вості мови, мовні звороти.
3. Збагаченню словникового запасу допомо¬же спеціальна робота: заведіть словник для за¬пису нових слів, тренуйтеся в їх вимові та вико¬ристанні, добирайте до них антоніми та сино¬німи, вивчайте слова, що використовуються в переносному значенні,
4. Намагайся не лише запам'ятати мову ора¬тора, а й прийоми її побудови.
5. Стежте за тим, щоб у розповіді не було слів-паразитів, не використовуйте непотрібних повторів — це збіднює мову.
6. Стежте за побудовою речень, не вживайте складних конструкцій.
7. Щодня читайте вголос по 15—20 хв., усві¬домте зміст тексту, поміркуйте, де зробити па¬узу, поставити наголос, якого емоційного відтінку надати мові.
Беззаперечність, або слухняні діти.
Беззаперечність означає дію без заперечень. Чи завжди наші діти виконують усе без заперечень? На щастя, діти не завжди підкоряються нашим наказам чи проханням. “На щастя?!” – обуряться деякі батьки. Батьки часто скаржаться на те, що дитина надто неслухняна, примхлива, рухлива, агресивна тощо. І майже не буває батьків, яких непокоїть слухняність.
Однак, чи завжди слухняність — це добре?
Нечасто, але трапляються абсолютно слухняні діти, які завжди слухаються дорослих. І батькам, і вихователям такі малюки зазвичай подобаються – аякже, з ними ж нема жодних проблем! На перший погляд, дитину, що ніколи не виявляє злості, роздратування, гніву, можна назвати ідеальною. Такі діти виконують домашні обов’язки, чемні у спілкуванні, слухняні з батьками і вихователями.
Дорослі їх хвалять, ставлять за приклад і не підозрюють, що така поведінка дитини дає привід для тривоги. Зазвичай така дитина слухається не лише дорослих, а й старших дітей, і однолітків, та просто усіх, хто їй щось наказує чи просить. І незнайомців у тому числі! І це небезпечно! Невміння наполягати на своєму, поводитися незалежно – це МОРАЛЬНА СЛАБКІСТЬ. Аби отримати схвалення, діти відмовляються від власних бажань і виконують те, чого хоче від них оточення.
Зазвичай такі діти не вміють спілкуватися, їм незатишно у колективі, вони не вміють себе захистити, не мають друзів, часто бувають апатичними, не мають якихось інтересів, бо батьки придушили у них прагнення до пізнання світу. Адже ці діти живуть за наказами: що читати, що малювати, що любити, у що бавитися.
Щоб дитина вчилася захищати свою особистість, свої інтереси, вчилася протистояти чужому ворожому контролю, їй треба допомагати вирішувати проблеми, а не наказувати: “Роби так!”.
На жаль, немало батьків забувають про те, що від моменту свого народження дитина є створінням Божим, а не їхньою власністю чи іграшкою. І потім їхні “шовкові” діти, ставши самі батьками, так само виховують своїх дітей.
1) Якщо ваша дитина – ідеально слухняна, задумайтесь: чому вона боїться бувати “поганою”? Може, тому, що боїться втратити вашу любов? Батьки повинні показувати дитині, що ніколи не розлюблять її, за будь-яких ситуацій. Батьки завжди мають відділяти особистість від вчинку, оцінювати вчинок, а не особистість (“я тебе люблю, але ти вчинив погано, мені неприємно”, “я розумію, ти зараз гніваєшся, але це так негарно, коли ти кричиш”, “ти розбив чашку, це напевно тому, що поспішав”, тощо.
2) Дайте дитині свободу вибору. Поясніть дитині, що всі люди різні, і вона – не така, як усі, і це прекрасно! Якщо донька не хоче одягати цю сукенку – не треба її змушувати, бо “мама краще знає”. Слід зважати на бажання дитини, тоді вона буде впевнена у собі й самостійна, а не пасивна й байдужа. Запитуйте її думку. Дитині важливо знати, що ви ставитесь до неї, як до рівної, це підвищує її самооцінку.
3) Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Користі ніякої, а комплекси набути легко. “Усі діти як діти, бавляться разом, а мій сидить у траві і невідомо що роздивляється!” – обурюється якась мама на дитячому майданчику. Такі слова принижують, вбивають упевненість у своїх силах. Не можна й змушувати дитину бавитися з іншими, бо вона цього НЕ ХОЧЕ, адже є діти, які не люблять шумних ігор.
4) “Тихі” діти зазвичай надто критичні до себе. Старайтесь менше звертати увагу на недоліки, частіше підкреслюйте успіхи. Щира похвала додасть упевненості в собі, фальшива – підірве довіру до вас.
5) Не квапте дитину. Дайте їй час дослідити світ чи виконати самостійну дію у такому темпі, який для неї природній.
6) У спільній роботі чи іграх дайте дитині зробити “останній штрих” (натиснути кнопку на пралці, поставити верхівку в пірамідці тощо). Ніщо так не зміцнює віру в себе, як радість від успіхів.
ПОРАДИ МУЗКЕРІВНИКА
Навчання музиці
Часто доводиться чути від батьків: " А чи є у моєї дитини слух?" "У моєї дитини є музичні здібності, і чи можна їй займатися музикою?" Навчання музиці важливо для кожної дитини, але намагатися "виростити" професійного музиканта з кожної дитини неможливо і не потрібно. А побачити чи є у дитини музичні здібності можна лише в процесі навчання, більш того, саме в процесі навчання відбувається і розвиток музичних здібностей. Заняття музикою необхідні кожній дитині, вони допомагають її загальному розвитку, допомагають розвинути відчуття прекрасного. Навчання музиці покращують характер дітей і благотворно впливають на їх психологічний стан.
Кожна дитина - це яскрава індивідуальність, це унікальний мир, єдине у своєму роді поєднання особливостей особи, характеру, темпераменту. Нескінченна різноманітність людських типів - це безцінний дар, яким обдарувала нас природа. Маленька дитина - це особа, вже здатна на оригінальне мислення, на вираз власного "Я", на прояву волі. Щоб розвинути і зберегти в дитині особу, здатну на яскраве самовираження, педагог повинен знаходити до кожної дитини особливий підхід.
Прийнято вважати, що навчання дітей музиці слідує починати з 5-6 років. Але існує і інша думка: музичне виховання слід починати з внутрішньоутробного періоду. Перш ніж почати вчитися на якому б то ні було інструменті, той, хто навчається - будь то дитина або дорослий - повинен вже духовно володіти якоюсь музикою: так би мовити, берегти її у своєму розумі, носити в своїй душі і чути своїм слухом. Весь секрет таланту і генія полягає в тому, що в його мозку вже живе повним життям музика раніше, ніж він вперше торкнеться до клавіш або проведе смичком по струні; от чому немовля Моцарт "відразу" заграв на фортепіано і на скрипці. Батькам, охочим виховати всесторонньо розвинуту дитину у тому числі і в музичному плані, необхідно починати його виховання ще з внутрішньоутробного періоду. Тобто слухати музику (бажано спокійну і мелодійну), відвідувати музеї і театри. За спостереженнями вчених, у мам, що займаються в період вагітності мистецтвом, часто народжуються діти з добрими здібностями в різних сферах мистецтва. Бажано співати мамам своїй дитині колисанки перед сном, і дуже важливо співати їх не фальшиво, оскільки саме цим можна порушити у дитини музичний слух назавжди.
Все вищесказане - лише підготовчий, пасивний етап навчання музиці. Але, маючи такий внутрішній музично-слуховий багаж, дитині набагато легше буде навчатися музиці надалі.
ПОРАДИ ЛІКАРЯ
ЯК НЕ ЗАХВОРІТИ В ДИТЯЧОМУ САДКУ
З точки зору медицини, віддавати дитину в дитячий дошкільний заклад треба або в 3 місяці (як це відбувалося 30 років тому, коли мами майже відразу виходили на роботу), або в 4,5 роки. На перший варіант навряд чи хто-небудь сьогодні погодиться. Тому розберемо другий варіант, який є кращим.
У чому, власне, головна небезпека? У зануренні вашої домашньої дитини в агресивне вірусно-мікробне середовище, яке, до того ж, кожні 3-4 тижні оновлюється. Для того, щоб протистояти цьому середовищу, потрібно мати добре працюючу імунну систему, яка дозріває більш-менш до зазначеного терміну.
Крім цього (і це дуже важливо) дитина до цього часу дозріває для психологічної роботи з нею – ви можете переконати її в необхідності вашого вчинку, та й вона сама тягнеться до однолітків, шукає спілкування. Дитячий сад швидше стане для неї джерелом позитивних емоцій, що саме по собі сприяє боротьбі з інфекцією. Дитина постійно плаче, знаходиться в стані стресу від розлуки з батьками – відмінна здобич для вірусів і мікробів.
Але чи можна що-небудь зробити, якщо необхідно віддати дитину в дитячий заклад раніше? Думаю, що так. У першу чергу хочеться сказати про загартовування.
Адже тривале перебування дитини на свіжому повітрі, чисте і прохолодне повітря в кімнатах, бігання босоніж по підлозі і т. д. – повинні увійти в життя вашої дитини якомога раніше, тим більше якщо ви заздалегідь знаєте, що їй належить рано піти в дитячу установу.
Ще одна важлива деталь – привчайте, наскільки можливо, свою дитину до контактів з іншими дітьми (запрошуйте їх у гості, спілкуйтеся на дитячих майданчиках і т.д.). Малюк отримує психологічний досвід – і одночасно тренується його імунна система.
Нарешті, існує і медикаментозний метод зміцнення імунітету, своєрідні щеплення проти вірусів і мікробів, найчастіше викликають респіраторно-вірусні захворювання – головний бич дітей, що пішли в дитячий заклад. До таких препаратів відноситься, наприклад, Рибомуніл, IRS-19 та ряд інших.
Головна особливість цих препаратів полягає в тому, що вони містять ДНК мікробів і вірусів та їх оболонок, що викликають утворення як негайного, так і відстроченого імунітету. На відміну від багатьох інших імуномодуляторів подібні препарати нешкідливі, тому що підвищують опірність організму до вірусів і мікробів природним чином.
Існують і інші маленькі хитрощі промивання носоглотки дитини 0,85-1% розчином кухонної солі після приходу з дитячого закладу, змазування зовнішніх відділів носових ходів оксоліновою мазю, вітамінізація організму.
І ще одне. Якщо дитина все-таки захворіла, не тримайте її у будинку 3-4 тижні. Досить кількох днів. Адже за місяць в дитячому колективі з’являться вже інші віруси і мікроби, перед якими ваша дитина беззахисна, і можливий новий спалах хвороби.
Однак якщо респіраторні захворювання протікають важко, ускладнюються астматичним синдромом, якщо загострюються хронічні захворювання, подумайте, чи варте відвідування дитячого садка, подальших проблем зі здоров’ям.
Будьте здорові!
Батьківський лекторій
| Поради батькам щодо підготовки дитини до навчання в школі Психолого-педагогічна просвіта батьків розпочинається у дошкільному навчальному закладі, а продовжується у школі. Для встановлення ефективної взаємодії батьків та вчителів важливе місце посідає перша співбесіда з майбутніми першокласниками та їх батьками. Батьки мають пам’ятати, що основна мета проведення співбесіди – не тільки визначити готовність дитини до шкільного навчання, а й вказати батькам на важливість їх ролі як перших вчителів і експертів розвитку своєї дитини. Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпеч;ити загальну підготовленість дитини до школи. Вона полягає в тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Значне місце у родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам треба пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, в результаті якої дитина пізнає багато нового. Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей дитини); формування правильних моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовність поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим. Що таке шкільна зрілість? Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний. Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років – це вміння виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, логічно запам’ятовувати, а також розвиток тонких рухів руки і їх координації. Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і вміння тривало виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки. Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби у спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатися у школі. Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може піти до школи й успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду– знання, уміння, навички, звички. Безсумнівно, що згодом кожна з них навчиться читати і рахувати і навіть стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність дитини до навчання. Отже, оскільки шкільна зрілість, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої уразливості. З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, стилю спілкування у родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації. Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе наступний тест. Тест: Чи готова дитина до школи?
Чи хоче Ваша дитина йти до школи? Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво? Чи може Ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)? Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться? Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень? Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів? Чи вміє вона відміняти іменники за числами? Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами? Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і назад? Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці? Чи правильно, що Ваша дитина має тверду руку? Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки? Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)? Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину? Чи знає дитина назви диких і свійських тварин? Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)? Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо? Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?
Кожна позитивна відповідь оцінюється в 1 бал. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо їх: 15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати; 10 – 14 – ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли "ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;
9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і зверніть увагу на те, чого вона не вміє. | |
ЛІТО ПОРА ВІДПОЧИНКУ ТА ОЗДОРОВЛЕННЯ
Зараз літо і багато з нас захоче відпочити із своїми маленькими дітками, тож пропоную переглянути невелику статтю, що потрібно знати подорожуючи з дитиною.
Чому після відпочинку на березі моря дитина раптово захворіла на бронхіт, трахеїт , а бажаний відпочинок перетворююється на суцільне жахіття –такі запитання часто виникають у наших читачів ось чому ми вирішили поспілкуватися із завідувачем педіатричного відділення Чортківської ЦКРЛ – Олегом Львовичем Майдаником
- Побутує думка що панацеєю від усіх захворювань у дітей та й у дорослих є відпочинок на морському узбережжі…. Частково можливо і так якщо ваша дитина часто хворіє на ГРВІ.., проте ,якщо дитина має певні проблеми з печінкою чи нирками , то таким батькам не рекомендується їхати з такими дітьми на морське узбережжя . Тому що діти з захворюваннями шлунково – кишкового тракту потребують якісного харчування і якісної води,тут ще й потрібно згадати про зміну температурного режиму та кліматичних особливостей.. на півдні нашої країни хорошої питної води не має . При перегріванні дитини сонці і ще й до того мало вживає питної води ,в кров’яному руслі збільшується кількість токсичних речовин , які мають здатність виводитися ниркаамита печінкою . Внаслідок чого такі дітки мають шанс потрапити до інфекційного стаціонару з ознаками отруєння .Не завжди оздоровчий ефект чекає на дітей які мають проблеми з серцево судинними захворюваннями .
- Що потрібно обов’язково дізнатися про здоров’я дитини перед від’їздом?
- Перше правило: відправлятись у дорогу може тільки абсолютно здорова дитина. Друге – їхати дозволяється тільки через три тижні після того, як були зроблені чергові прививки. Третє – їхати в інший кліматичний пояс потрібно не менше, ніж на три, а краще всі чотири тижні. За цей час дитина уже точно встигне адаптуватися до нових для себе умов. А поки їй не виповнилося хоча б два місяці, їхати далеко від дому взагалі не варто. Майте на увазі, що подорожувати з дітьми краще за все в міжсезоння – навесні чи восени.
- Що брати з собою в дорогу?
Не варто брати з собою величезні запаси підгузків: їх можна купити кругом, і коштувати вони будуть не дорожче ніж у нас. Якщо плануєте багато гуляти з малюком, потрібен буде рюкзак-кенгуру або коляска – її можна здати в багаж прямо біля трапа літака. Пасажири з дітьми можуть проносити в салон літака додаткове місце ручної кладі. Важливо правильно цю кладь зібрати. Для грудної дитини візьміть зміну одягу, кілька підгузків, пеленку, яку можна постелити при необхідності, вологі серветки, пляшечки з водою і дитячим харчуванням (їх можна проносити на борт). Для старших дітей також знадобляться серветки та змінний одяг. І обов’язково щось тепле (коли літак набирає висоту, в салоні стане прохолодно) і щось смачненьке (фрукти, печиво, сушки чи льодяники).
- Як добратись до місця призначення і не зійти з розуму?
- Уникайте нічних рейсів, перельотів з пересадками – це суцільна мука для дітей, а отже й для Вас. Перед поїздкою заінтригуйте дитину. Опишіть подорож на літаку чи потязі як найцікавішу пригоду, сповнену радісних подій. При реєстрації на рейс попросіть дати вам місця в пустому ряду – щоб поруч не було сусідів. Не соромтесь турбувати стюардесу. Принести подушку чи покривало, розбавити кип’ятком дитячу суміш, тисячу разів збігати за напоями, знайти дитині розвагу – блокнот та олівці для малювання, пазл, якусь гру (на бортах літаків солідних авіакомпаній усе це є), відповісти на дитяче запитання, – все це входить в обов’язки бортпровідниць. Багато авіакомпаній запускають пасажирів з дітьми в літак першими. Це дуже зручно: можна спокійно і без штовханини влаштуватись на своєму місці. При злеті і посадці трошки старшим дітям дають сік чи льодяник, а зовсім маленьким – пустушку, пляшечку чи грудь: потрібно, щоб дитина здійснювала ковтальні рухи – тоді у неї не закладе вушка.
- Як подорожувати з дітьми на машині?
- Досвід показує: легше всього в машині з немовлятами на грудному вигодовуванні. З рештою дітей виникає дві основні проблеми – нагодувати і розважити. Кожні дві-три години обов’язково робіть зупинки, щоб погуляти з дитиною. Під час поїздки відволікайте її – попросіть наприклад, слідкувати за дорожніми знаками і вказівниками. Вам знадобиться дитяче автомобільне крісло та «аксесуари» для того, щоб облаштувати заднє сидіння, де їде дитина: шторки на вікна, подушка, покривало, улюблена м’яка іграшка. В машині може закачати. Тому під рукою повинні бути ліки від морської хвороби, кислі льодяники, вологі серветки і пакети – на той випадок, коли все вищеперераховане не допомогло. Під час руху привчіть дитину розглядати дальні предмети – так менше нудить.
- Як у дітей проходить акліматизація?
- Важко. В день приїзду малюк може вести себе жахливо: капризувати, не їсти, не спати і виводити Вас по повній програмі. Не лякайтесь, це в межах норми. Корисно, якщо за пару тижнів до від’їзду з дому дитина прийме курс мультивітамінів – це укріпить імунітет і додасть сил. До речі, багато хто з батьків незадовго до від’їзду перестає водити дитину у дитячий садочок – щоб нічим не заразилась. Головне правило подорожі з дітьми – в день приїзду нікуди не їхати. Екскурсії, море чи розваги – все це повинно почекати до завтра. А в перший день не поспішаючи влаштуйтесь у готелі, викупайте дитину і вкладіть спати раніше. Не змушуйте малюка їсти, якщо він не хоче. Лікарі радять побільше поїти дитину (чим більше води, тим легше проходить акліматизація). Правило першого дня приїзду діє і на зворотному шляху: повернувшись із відпустки додому, не виводьте малюка в перший же день на вулицю.
- Як правильно поводитись на морі?
- Чим менша дитина ,тим більше часу вона повинна бути у тіні, тим більше якщо ви знаходитеся на відпочинку біля моря. З малюками меншими за 6 місяців на пляж краще взагалі не виходити .Усі ми добре знаємо жо сонячне проміння є джерелом вітаміну Д. Як кажуть лікарі, літо на морському курорті – це рік без хвороб. Це дійсно так. Якщо дотримуватись запобіжних заходів, то навіть немовля отримає від такого відпочинку тільки зміцнілий імунітет. Головне – не забувайте про сонцезахисний крем! Ступінь захисту залежить від типу шкіри. Пам’ятайте, що на пляжі не можна з’являтися з 11.00 до 15.00 – найшкідливіше сонце. Не давайте дитині засмагати під прямими променями – влаштовуйтесь в тіні дерев чи під зонтом. Запускайте малюка у воду часто, але ненадовго. Після кожного купання насухо витирайте його: каплі води на шкірі як збільшуюче скло притягують сонячні промені і можуть викликати опіки. Шкідливо купатися одразу після прийому їжі. Слідкуйте за дитиною: якщо вона, наприклад, почервоніла, змокріла і часто дихає – можливо, вона перегрілася на сонці. Терміново відведіть її в тінь, облийте прохолодною водою та напоїть великою кількістю води. І до тих пір, поки дитині не стало краще, виходити на сонце їй не можна у жодному разі. При чому не рекомендується перебувати на прямому сонячному промінні , в звязку зтим що воно шкодить імунітету вашої дитини . Не слід забувати що даний відпочинок є випробуванням для організму усіма можливими мікроорганізмами ,що активізуються під дією спеки . В наслідок чого ваша дитина починає хворіти у дорозі ,повертаючись додому.
- Як годувати дитину в чужій країні?
- Менше екзотики, більше звичних продуктів або хоча б схожих на звичні. На шведському столі в готелі завжди знайдеться щось їстівне навіть для найвередливіших дітей. Не дозволяйте дитині накидатися на екзотичні фрукти, дотримуйтесь міри. Дайте малюкові спочатку спробувати: якщо все пройде нормально, наступного дня збільшуйте порцію. Якщо дитина харчується баночним пюре, то доведеться взяти з собою запас на кілька днів – поки не знайдете альтернативу в місцевих магазинах. Те саме стосується і улюблених солодощів, які Ви навряд чи знайдете в закордонних магазинах. Сушки, пряники, іриски і так далі беріть з собою, і побільше.
- Всі авіакомпанії розділяють неповнолітніх пасажирів на дві категорії – «інфантс» (в квитку позначається кодом INF) та «чайлдс» (в квитку – CHD). Перші – малюки від 0 до 2 років. На внутрішніх рейсах їх перевозять безкоштовно, на міжнародних вони мають право на квиток за 10% вартості від повної вартості квитка. Але окремого місця при цьому дитині не дають, права на безкоштовне перевезення багажу – також. І ще важливий момент, про який слід неодмінно пам’ятати: один дорослий може везти тільки одного малюка з квитком за 10% від повної вартості. За другого малюка до двох років квиток оформляють як на «чайлдс». Хоча зазвичай «чайлд» – це дитина від 2 до 12 років. Авіакомпанії дають таким пасажирам знижку 50%. Також «чайлдс» мають право на окреме місце та перевезення багажу.
- Які документи потрібні для поїздки?
- Ваша дитина повинна бути вписаною в закордонний паспорт хоча б одного з батьків чи мати власний (його можна оформити з самого народження і він потрібен якщо малюку треба буде їхати за кордон без батьків). Якщо дитина подорожує з одним із батьків, то від іншого потрібна нотаріально завірена згода, його часто називають просто – «доручення». На кордоні разом з дорученням потрібно буде пред’явити свідоцтво про народження. Ще один важливий документ, про який не слід забувати, – поліс медичного страхування. Особливо хочу нагадати батькам ,щоб в першу чергу взяли з собою карту імунізації. Саме в карті імунізації чітко зазначено які профілактичні щеплення зроблено вашій дитині і в який період . Це є досить серйозне питання , адже , для прикладу , на пляжі дитина поранила ногу і зразу відбувається зараження правцем . Батьки за звичай в такій ситуації губляться і не пам’ятають які профілактичні щеплення були зроблені ,а які ні . Пам’ятаєте ,на відпочинку небезпека чатує на кожному кроці.
«В будь якому випадку поїздка на море – це стрес для імунної системи. Тому, якщо батьки все ж вирішили взяти на море дитину, оптимальний час перебування на відпочинку 18 днів. Дитина адаптовуватиметься 4-5 днів, решта часу відпочиватиме. Приїзд додому – це знову стрес, і діти часто хворіють різними респіраторними інфекціями, особливо якщо поїздка була не довгою. Отже, відпочинок на морі у ранньому віці має більше ризиків ніж позитивів », – переконаний Олег Львович.
- Де краще оздоровити дитину,котра має проблеми зі сторони шлунково-кишкового тракту ?
- Дя пацієнтів з такими проблемами рекомендовано оздоровчий курс місцевих санаторіїв –Гусятина , Микулинець , Трускавця , Моршина , Закарпаття. але на узбережжі моря де батьки таким діткам можуть лише нашкодити .
«Матимете і сонечко і чисте повітря, і більш звичне харчування. А вразі, якщо дитина захворіє – дві-три години і ви вже вдома», – говорить лікар.
Батьки мають добре наглядати за дітьми, сучасні пляжі надто захаращені, необхідно дивитись, щоб дитина нічого не брала до рота, не гралась із знайденими предметами та не йшла далеко від ока батьків. І взагалі, приходячи зі своїм малюком на громадський пляж, треба попередньо підшукати безпечне місце.
Найчастіше діти на морі застуджують вуха
Це відбувається через часте потрапляння у вушні раковини холодної води. Тому для дітей, що на морі вперше, морські ванни не мають тривати більше 5 хвилин. Згодом оптимальна тривалість купання 10-15 хвилин. Не дозволяйте дитині пірнати. Якщо ж уберегти від води вуха вже ніяк не виходить, можна застосувати «беруши», та при цьому вам доведеться купатись поруч із малюком, адже він не буде чути вас здалеку.
Якщо вуха вже застуджені, треба щовечора їх промивати перекисом водню та закапувати вушними краплями.
Ще однією небезпекою звичайно є сонячний удар. Буває, навіть недовге перебування під промінням вже приносить жахливе передчуття. Якщо у дитини болить голова, підвищена температура тіла, нудить – це він. Перше, що ви маєте зробити – помити її холодною водою, напоїти та покласти відпочивати у прохолодному приміщенні. Ні в якому разі не тягніть дитину після сонячного удару на море, впевніться, що вона себе вже добре почуває.
Про правила безпеки треба пам’ятати виходячи і на місцеві пляжі з дитиною, адже навіть нетривалий відпочинок може обернутись хворобою для малюка.
Дитяча аптечка для подорожі
1. Антисептики (йод і розчин діамантової зелені в «олівці», перекис водню)
2. Перев’язувальні засоби (стерильний бинт, кровоспинний джгут, лейкопластир, ватні тампони)
3. Знеболювальні, жарознижуючі
4. Заспокійливі засоби (наприклад, трав’яні збори)
5.Сорбенти
6. Засоби для обробки ран, опіків
7. Антигістаміни (препарати від алергії: дитячий фініст, кларитин, зіртек і т. п.)
8. Термометр
9. Засоби від нежитю, болю в горлі та кашлю
Сімейний кодекс України
Стаття 150. Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини
1. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
2. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
3. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
4. Батьки зобов’язані поважати дитину.
5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.
6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
а) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважних причин і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування;
б) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
в) жорстоко поводяться з дитиною;
г) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
д) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
е) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Стаття 165. Особи, які мають право звертатися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав
1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Правові наслідки позбавлення батьківських прав (відповідно до ст.166)
Особа позбавлена батьківських прав:
- перестає бути законним представником дитини;
- втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми, право на утримання від дитини;
- не звільняється від обов’язку по сплаті аліментів.
Стаття 184. Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей (Кодекс України про адміністративні правопорушення)
Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне за собою попередження або накладання штрафу.
Вчинення неповнолітніми віком від 14 до 16 років правопорушень та діянь, що містять ознаки злочинів, тягне за собою накладання штрафу на батьків.
Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (Кримінальний кодекс України)
Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі від 2 до 5 років або позбавленням волі на той самий строк.
Якщо ви знаєте дітей, які потребують допомоги, звертайтеся до:
Служби у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради за адресою: вул. Велика Перспективна, 41, каб. 104, 105, 108,109, 110, або за телефонами: 24-37-05, 24-99-82, 22-06-76, 22-24-18.
Кримінальної міліції у справах дітей Кіровоградського міського відділу УМВС України в Кіровоградській області за адресою: вул. Жовтневої Революції, 58, або за телефоном 102.
Кримінальної міліції у справах дітей Ленінського відділу міліції Кіровоградського міського відділу УМВС України в Кіровоградській області за адресою: вул. Дворова,6.
Кіровоградського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за адресою: пров. Будьонного, 3, або за телефонами: 32-04-79, 32-04-78.
Комунальної установи «Притулок для дітей «Надія» служби у справах дітей Кіровоградської обласної державної адміністрації за адресою: вул.Бєлінського,3 або за телефонами: 34-20-94, 34-20-95.
Звернення вихованців ЗДО я/с № 16
до батьків:
1. Дорогі батьки, пам”ятайте, що ви самі запросили нас до своєї родини. Коли – небудь ми залишимо батьківську оселю, але до того часу навчіть нас, будь – ласка, мистецтва бути людиною.
2. Ми бачимо світ не так, як ви. Просимо вас поясніть: що? коли? і чому? кожен із нас має робити.
3. Наші ручки ще маленькі. Не очікуйте від нас досконалості, коли ми застеляємо ліжко, малюємо, розфарбовуємо або кидаємо м”яча.
4. Дайте нам трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб ми на них училися. Тоді ми зможемо самостійно приймати рішення у дорослому житті.
5. Ми вчимося у вас усього: слів, інтонацій, голосу, манер. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через нас. Тому навчіть нас, будь – ласка, найкращого. Пам”ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомогти один одному.
6. Ми хочемо відчувати вашу любов, хочемо, щоб ви частіше брали нас на руки, пригортали, цілували. Але будьте обережні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть нам робити самостійні кроки.
7. Любі наші, ми вас дуже любимо! Покажіть нам, що ви також нас любите!
8. Розмовляйте з нами, цікавтеся нашими справами і проблемами. Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки.
9. Дозволяйте нам малювати, розфарбовувати, вирізати, ліпити, наклеювати.
10. Не виховуйте з нас лише споживачів. Ми хочемо бути рівноправними членами вашої сім”ї, мати свої права та обов”язки.
Соціальний розвиток дитини
Сім'я -це перше соціальне середовище, з яким знайомиться дитина, і яке супроводжує її протягом усього життя. Для малюка сім'я відіграє настільки важливу роль, що її просто не можливо замінити.
Дитина народжується з певним набором генів, успадкованих від батьків. І саме цей набір створює передумови для її розвитку, росту та формування особистості. Чи будуть реалізовані ці передумови - залежить від умов проживання дитини, від стилю її виховання, від підтримки та керівництва вихователів, від адекватності стимулів, від міри задоволення її природніх потреб і від цінностей, які панують в оточуючому середовищі.
Соціалізація, інтеграція в суспільство, відбувається одразу після народження дитини. Спочатку вона стає членом сім'ї, спілкується з мамою та татом, і, якщо є, то з братиками і сестричками. Трішки пізніше малюк знайомиться бубусями, дідусями та іншими родичами, а це вже значно більше коло спілкування. Приблизно у віці двох років дитина починає цікавитися однолітками та іншими людьми. Ще пізніше, дитина починає відвідувати перший навчальний заклад, дитячий садочок. Ми живемо у суспільстві, і все, що в ньому відбувається, відбивається на нас, а отже і на поведінці дитини. Малюк вивчає різноманітні соціальні ролі, спостерігаючи за оточенням, і дзеркально відображає ті ролі, які є в його сім'ї. Ми бачимо, що діти граються в дочки-матері, в тата та маму, в лікарню, в шопінг, у подорожі і т.д.
Соціалізуючись, дитина переймає загальновизнанні цінності, погляди, позиції та традиції суспільства, в якому живе. Одночасно, вона шукає своє місце в цьому суспільстві. Цей процес триває протягом усього життя. На соціальний розвиток новонародженного впливає ранній симбіотичний зв'язок, тобто особливе, специфічне відношення дитини до особи, яка про неї дбає безпосередньо після народження і на ранніх періодах розвитку. Протягом першого року життя найважливішу роль відіграє задоволення основних потреб дитини, а саме відчуття безпеки та впевненності. Малюк має здобути базове відчуття довіри до власного оточення та впевненість у собі. Йому необхідно, щоб поведінка оточуючих людей була зрозумілою, і щоб ці люди розуміли його. Для забезпечення відчуття спокою та впевненності рекомендується годувати дитину, купати її, вкладати в ліжечко в один і той же час, використовуючи одні і ті ж іграшки та предмети. Батьки мають поводитися відповідно і повторювати одні і ті ж дії, спілкуючись з малюком.
Дитина, яка повзає, постійно здобуває все більшу самостійність, і дуже важливо, щоб їй давали можливість стати самостійнішою. Соціалізація включає в себе і процес розвитку особистості, побудова відношення до себе самого. Ми виставляємо певні вимоги до поведінки дитини. Вона ототожнює себе з такими вимогами і засвоює їх. Переймаючи поведінкові реакції іншої людини, дитина стає частково цією людиною, приймаючи її у свій внутрішній світ та дивиться на світ її очима. Даний процес соціалізації зазвичай називають засвоєнням на основі ідентифікації (ототожненням).
Малюк здобуває досвід того, що йому дозволено, а що заборонено, за що його хвалять та сварять. Важливе місце серед інших процесів соціалізації займає закріплення навичок у поведінці дитини шляхом винагородження або покарання. Найбільш ефективний спосіб закріплення навичок- позитивний, тобто винагородження. Цей період пов'язаний з проявами негативізму, коли дитина намагається ставити свої вимоги. Дуже важливо, щоб батьки в таких ситуаціях були послідовними, але не «жорсткими». Необхідно встановити діючі правила, тобто пояснити як і чому все відбувається. Адже в житті всі ми маємо дотримуватись правил, і дитину потрібно цьому навчити!
З одного до трьох років малюк вчиться говорити, тобто засвоює мову, як основний інструмент спілкування та мислення. Для розвитку мови необхідно спілкуватися з дитиною, розмовляти, вивчати з нею різноманітні дитячі віршики, розказувати короткі казочки, читати разом книжки, розглядати ілюстрації, показувати приклад правильної вимови.
Дитина дошкільного віку контактує з однолітками. Для її соціального розвитку важливо стати членом групи однолітків. Спільно з ними вона розвиває свої соціальні навички, навички спілкування, закріплює навики соціальної поведінки. В ході ігор дитина вчиться виконувати різноманітні соціальні ролі.
Якщо ми хочемо, щоб дитина поводила себе відповідно до наших уявлень, то ми самі маємо поводитися саме так. Діти - це наше відображення. Не можна вимагати від дитини те, що ми не робимо самі.
Абстрактне мислення
Абстрактне мислення та способи його розвитку розглядаються не тільки у педагогіці та психології, але й у діяльності компаній. Практика показує, що доросла людина може розвивати своє мислення в певному напрямку, відповідно до виду діяльності, лише якщо абстрактне мислення цілеспрямовано розвивали ще в дошкільному віці.
Останнім часом сильно змінилися вимоги роботодавців до своїх працівників. Ще на початку ХХ століття від кандидатів на роботу вимагалися виключно професійні знання, на сьогодні ж все більше уваги приділяється загальним вмінням та навичкам людей. В англо-саксонському світі такі здібності називають "soft-skills" (універсальні навички). Сюди відносяться аналітичне мислення та комплексний підхід, організаційні здібності, вміння ризикувати, творчий підхід, емпатія, розуміння природи людей, комунікабельність, самокритичність та вміння відстоювати свою точку зору, керувати колективом чи «запалювати» людей для досягнення поставлених цілей.
В теорії всі ці здібності вважаються базовими, але для багатьох людей саме вони стають найтяжчим випробуванням на шляху особистого та професійного успіху. Всі ці знання здобуваються у дошкільному віці, а отже, перш за все, батьки мають сприяти такому розвитку. Абстрактно та стратегічно мислити потрібно перш за все в ситуаціях, коли відсутні інструкції чи директиви для виконання поставленого завдання.
В кожній грі, в кожному конструкторі є види діяльності, які подібні між собою або ж часто повторюються. Як приклад, можна навести складання моделей, в тому числі з певних конструкторів, які схожі між собою, і тому не потребують нової концепції. Але за допомогою складання моделей з конструктора LEGO® DUPLO®, дитина усвідомлює, що існує велика кількість видів діяльності, які потребують нових, не стандартних підходів, а отже потрібно розробляти нові стратегії. В даному випадку розробку нової концепції можна прирівняти до побудови «будівельних підмостків, риштування», за допомогою яких потрібно виконати поставлену задачу в межах відведеного для цього часу.
Крім вищевказаного, дитина має завчасно спланувати будівництво самої моделі, яку вона хоче побудувати з кубиків LEGO® DUPLO®. І поступово, природнім шляхом, дитина вчиться мислити абстрактно. Таке мислення використовується у процесі будівництва будинку чи корабля, коли потрібно продумано розмістити двері, вікна і т.д. Ці елементи мають своє певне призначення, а тому потрібно розробити стратегію оптимального досягнення поставлених цілей за наявних ресурсів та часу. Якщо будинок чи корабель «функціонують», то це результат старанної підготовки та продуманої стратегії, направленої на досягнення результату.
Все вищесказказане підтверджує, що абстрактне мислення має два взаємозв'язаних елементи - це пізнавальні процеси, у більшості аналітичного характеру, та конструктивні творчі процеси, де превалює синтез.
